Виховна робота

17 Dislike0

2

- ”Національна ”Національна

3 Dislike0

2

2 Dislike1
1 Dislike0

29 вересня – 150 років від дня народження М. С. Грушевського (1866–1934 рр.)

                                                                                                                                                                                                                                      Завдяки історичній пам’яті людина

стає особистістю,

народ – нацією, країна – державою.

123/ М. Грушевський /

У вересні 2016 року на державному рівні відзначатиметься  150-річчя від дня народження видатного українського державного та політичного діяча, Голови Центральної Ради Української Народної Республіки, першої у ХХ столітті незалежної Української держави, історика і організатора української науки Михайла Грушевського.

Грушевський Михайло Сергійович (нар. 17 (29) вересня 1866(18660929) 24 листопада 1934, Кисловодськ, РРФСР) –вченийсвітовогорівня, творчаспадщинаякогонараховує близькодвохтисячпрацьзісторії, історіографії, соціології, літератури, етнографії, археології, фольклору.

Народився Михайло Грушевський в м. Холм (нині м. Хелм, Польща). З часом його родина переїхала на Кавказ, де Михайло навчався у 1-й Тифліській класичній гімназії. У 1890 році закінчив історичне відділення історико-філологічного факультету Київського університету Святого Володимира. В університеті Грушевський працював під керівництвом Володимира Антоновича. За успіхи в науковій роботі його залишили на кафедрі для подальшої наукової та педагогічної роботи як професорського стипендіата. У травні 1894 р. він захистив магістерську дисертацію і отримав ступінь магістра. Того ж року за рекомендацією Антоновича  Михайла Грушевського призначили на посаду ординарного професора кафедри всесвітньої історії Львівського університету. Саме у Львові М.Грушевський розпочав активну науково-організаторську діяльність, написав численні наукові праці та видав томи документів з історії України.   Він створив власну наукову школу. М.Грушевський активно займався громадсько-політичними справами, був одним із засновників Української національно-демократичної партії (1899). Підтримував ідею автономії українських земель у складі Австро-Угорщини.

Після революції 1905-1907 рр. М. Грушевський переніс свою діяльність до Києва. В ніч з 3 на 4 березня 1917 р. під тиском революційних подій в Росії в Києві утворилася Українська Центральна Рада (УЦР). Період існування та діяльності Центральної Ради став періодом найвищого злету політичної, громадської та державної діяльності М. Грушевського. Він одним з головних ідеологів української революції, творцем її концепції й разом з УЦР пройшов шлях від вимог обмеженої національно-територіальної автономії до становлення самостійної України.

Центральна Рада діяла протягом 14 місяців. Першим Універсалом було проголошено автономію України в складі Російської федеративної республіки. Згідно з Другим Універсалом Центральна Рада почала розробку закону про автономний устрій України. Третім Універсалом Центральна Рада проголосила Українську Народну Республіку, а 22 січня 1918 р. Четвертим Універсалом — повну політичну незалежність та суверенітет української держави. Під керівництвом М. Грушевського урядом УНР приймалися важливі рішення про державні атрибути, а також здійснювався конституційний процес. Він особисто брав участь в розробці Конституції УНР, яка була прийнята 29 квітня 1918 року. Однак цьому документу не судилося бути втіленим, бо того ж самого дня в Києві стався державний переворот на чолі з П. Скоропадським і М.Грушевському довелося перейти на нелегальне становище. Ліквідація УЦР поклала край державній діяльності М. Грушевського. У підпіллі він здебільшого займався науковою працею.

У березні 1919 року емігрував до Праги, потім до Відня. В еміграції М. Грушевський продовжував свою публіцистичну та наукову діяльність. Крім того, він долучився до створення міжнародної організації – Комітету незалежної України, яка інформувала світову громадськість про політичні цілі українського народу, а також заснував у Празі Український соціологічний інститут.

У грудні 1923 р. М. Грушевського заочно було обрано академіком кафедри історії українського народу Всеукраїнської Академії наук України (ВУАН), а на початку березня 1924 р. за дозволом ЦК КП(б)У вчений повернувся в Україну,  де розгорнув активну діяльність в напрямку розбудови радянської історичної науки. В цей час історик продовжував працювати над своїми фундаментальними працями – «Історія України-Руси» та «Історія української літератури».

З осені 1929 року почався погром наукових установ, створених М.Грушевським. Одночасно почалася критика історичних і політичних поглядів вченого. 7 березня 1931 р. М. Грушевський переїхав до Москви, а 23 березня його заарештували та звинуватили у керівництві неіснуючою контрреволюційною організацією «Український національний центр». Він визнав себе винним і невдовзі його звільнили з-під арешту. Однак здоров’я М. Грушевського та його моральні сили були підірвані.

У жовтні 1934 р. він поїхав лікуватися до одного з кисловодських санаторіїв.  Несподівано вчений захворів і невдовзі після операції помер. Його тіло було перевезене до Києва та поховане на Байковому цвинтарі.