0 Dislike0

     Адаптація дитини до навчання в середній ланці школи відбувається не одразу — не день і не тиждень потрібні, щоб звикнути до нових умов навчання. Це досить тривалий процес, пов'язаний зі значним навантаженням усіх систем організму. Як же допомогти нашим учням у цей досить складний період шкільного життя? 

     Починаючи роботу з учнями 5-х класів, необхідно брати до уваги вікові особливості раннього підліткового віку, позначені деякими но¬воутвореннями.
    Стосовно фізичного роз¬витку цей вік пов'язаний з перебудовою всього орга¬нізму дитини, зумовленою насамперед початком стате¬вого дозрівання, який також має суто індивідуальний характер. Активізація залоз внутрішньої секреції спричинює інтенсивний фізичний і фізіологічний розвиток. Починається інтенсивний ріст організму. Зміцнюється м'язово-скелетна система, зрос¬тає фізична сила.
    Соціальна ситуація розвитку у цьому віці суттє¬во не змінюється. Але своєрідність соціальної ситуа¬ції розвитку полягає в тому, що це — перехідний пе¬ріод. Тобто це початок усвідомлення дитиною того, що вона вже не дитина, але ще й не доросла людина, що може породжувати почуття невпевненості, неста¬більності.
    Як свідчить практика, більшість дітей прохо¬дять період адаптації до навчання в                        середній ланці як важливий крок у житті. Центральне місце посідає, по-перше, сам                        факт закінчен¬ня початкової школи, на чому наголошують учителі й батьки, по-друге,                        предметне на¬вчання.

    Адаптація — це процес пристосу¬вання індивіда до умов та вимог ново¬го середовища, умов життя та діяль¬ності.

    Незважаючи на те, що й раніше діти вивчали різні предмети, саме під час переходу до середньої школи вони починають розуміти й усвідомлювати зв'язок цих предметів з певною сферою знань.
    Для багатьох п'ятикласників, що навчалися спочатку в одного вчителя, перехід до кількох учителів з різними вимогами, різними ха¬рактерами, різним стилем викладання також є зовніш¬нім показником їхнього до¬рослішання, але разом з цим і фактором тривожності та проблем.
    Учневі необхідно вирішувати проблеми не тільки організаційного характеру, а й пси¬хологічного, а саме:
►   Як не загубитися в просторах школи?
►   Як розподілити час на перерві: для переходу в інший кабінет, для відпочинку, для відві¬дування їдальні?
►    Що робити, коли ображають старшоклас¬ники?
►    Як впоратись із зростанням кількості уроків, а отже, і домашніх завдань?
►   Як налагодити стосунки з різними вчителя¬ми, пристосуватися до їхніх вимог, методів навчання, а можливо, й темпераменту?
►   Як стати значимою людиною для класного керівника?
                                    
    Додають до цього можливі нерозв'язані проблеми, які тягнуться за дитиною з початкової школи: проблеми особистісного характеру, взаємин із однокласниками, проблеми, пов'язані з навчанням тощо.

    Але для учня й для учнівського колективу перехід до п'ятого класу може стати початком нового життя, но¬вих успіхів, розкриттям нових граней характеру, власних можливостей, здібностей, прихованих ресурсів.
    Тому в період адаптації дітей до умов навчання у се¬редній ланці школи одним з головних завдань практич¬ного психолога, класного керівника, вчителів-предметників є:
  •  створення у класі атмосфери психологічного ком¬форту;
  •  допомога в освоєнні нового навчального процесу;
  •  пристосування учнів до вчителів-предметників та їх¬ніх вимог;
  •  пристосування до особливостей та нових умов на¬вчання.
    Центральне місце в житті п'ятикласника починає по¬сідати спілкування з товаришами. Ще зовсім недавно до¬мінувало звичайне бажання бути серед однолітків, гра¬тися з ними, щось разом робити, а тепер головним стає прагнення отримати певний статус у колективі.
    Учителі середньої школи часто не бачать різниці між п'ятикласниками й іншими учнями                    середньої школи і ставлять до всіх однакові вимоги. Це може ускладнювати адаптацію                    п'ятикласників до навчання в се¬редній ланці.
    Високі вимоги найчастіше виявляються їм не під силу. Звідси — підвищена залежність певної частини ді¬тей від дорослих, нелюбов до класного керівника, відчут¬тя самотності, того, що нікому з дорослих у школі вони не потрібні. Іноді за певною формою поведінки (напри¬клад, за відвідуванням 1-го класу, в якому працює їхня колишня вчителька) приховані зовсім різні потреби і мо¬тиви: від бажання знову опинитися у знайомій, звичай¬ній ситуації опіки, коли тебе знають, про тебе дбають, до прагнення утвердитися як «старший», хто може опікува¬тися меншими. Причому в однієї й тієї самої дитини це може поєднуватися.

РЄКОМЄНДАЦІЇ ВЧИТЄЛЯМ-ПРЄДМЕТНИКАМ У РОБОТІ З П'ЯТИКЛАСНИКАМИ

1. Враховуйте труднощі адаптаційного періо¬ду, вікові особливості п'ятикласників у вибо¬рі     термінології, методичних прийомів.
2. Не перевантажуйте учнів надмірними за обсягом домашніми завданнями, дозуйте їх з     урахуванням рівня підготовки учня, гігіє¬нічних вимог віку.
3. Стежте за темпом уроку — високий темп заважає багатьом дітям засвоювати матеріал.
4. Налагоджуйте емоційний контакт з класом та з батьками учнів.
5. Ніколи не використовуйте оцінку як засіб покарання учня. Оцінка досягнень повинна     орієнтуватися на успіх, сприяти мотивації на¬вчання, а не її зниженню.
6. Фіксуйте позитивну динаміку в розвитку кожного учня (не порівнюйте учнів один із одним, а порівнюйте певні досягнення сьо¬годні і вчора).
7. Розвивайте навички самоконтролю, вміння оцінювати свою роботу й роботу класу. Не бійтеся визнавати свої помилки. Постійно аналізуйте «плюси» і «мінуси» у своїй роботі.
8. Використовуйте різні методики в групах, парах, індивідуально.
9. Не утворюйте ситуацій, що травмують психіку, під час виставлення оцінок за конт¬рольні роботи, семестрові тощо. Використо¬вуйте оцінки не формально, а з урахуванням особистісних досягнень кожного учня.

    Необхідно зазначити, що висока чутливість щодо характеру оцінного ставлен¬ня проявляється саме в цьо¬му віці. Діти вимагають ви¬знання їхніх прав і досто¬їнств, зчиняють справжній бунт проти тих дорослих, які в присутності інших дітей уражають їхнє самолюбство, підкреслюючи поведінкові недоліки або негативні риси характеру. Поряд з цим, вони бувають нетерпимими до не¬доліків інших людей, катего¬ричними у своїх вимогах до них. Часто люблять кепку¬вати з приводу невдач шкільних товаришів, дають їм різні образливі прізвиська.
    У психології є таке поняття, як «маски тривож¬ності» (це такі форми поведінки, що, маючи вигляд яскраво виражених ознак особистісних особливос¬тей, породжуваних тривожністю, дозволяють людині водночас переживати її в пом'якшеному вигляді і не виявляти назовні). Але маска не рятує дитину від суб'єктивних переживань, тривоги, а лише дає змо¬гу більш-менш успішно приховати її від оточення, це зародкові, загальмовані або деформовані варіанти по¬долання труднощів.
    Підвищення психічної тривожності учня 5-го класу бувають пов'язані з нерозумінням змісту навчального матеріалу, тобто незрозуміле для учня слово може ста¬ти «пусковим механізмом» формування дискомфортного стану. Занадто довгі, перенасичені змістом речення спричиняють ту саму реакцію — вичерпують енергетич¬ні можливості дитини (речення має складатися не біль¬ше, ніж із 7 слів).
    Індивідуальна неповторність дитини, яка характери¬зує її відмінність від інших ді¬тей, своєрідність її психіки та особистості виявляється та¬кож і в виявах темпераменту. Знання особливостей індиві¬дуальних відмінностей дуже важливі не тільки для психо¬лога, а й для вчителя, оскіль¬ки жоден метод впливу на ди¬тину не буде достатньою мі¬рою ефективним, якщо його застосовуватимуть до дітей загалом, а не до кожної дитини зокрема.
    Тому для правильного індивідуального підходу в про¬цесі навчання і виховання вчителю необхідно спирати¬ся на знання особливостей й тонкощів темпераменту.

    Як може проявитися дезадаптація?
  • У вигляді реакції активного протес¬ту (агресивність, негативізм, напру¬женість, роздратованість);
  •  у вигляді пасивного протесту (депре¬сія, наявність страху, відсутність інте¬ресу до навчання, шкільного життя);
  • у вигляді реакції тривожності (не¬впевненість, напруженість, нестій¬кий контакт з однолітками).

    Відомо, що шкільна програма розрахована на дітей-сангвініків, тобто тих, які швидко пере¬ключаються з одного виду діяльності на інший, довго можуть бути працездатними і не втом¬люватися, хоча відсоток таких учнів невисокий.
    Успішність навчання залежить не тільки від методів навчання, айв першу чергу від мо¬тивації учня, тобто від тих мотивів, заради яких вчиться дитина.
    Якщо дитина вчиться тільки заради того, щоб уник¬нути покарання або тільки для того, щоб отримати гар¬ну оцінку, то таке навчання не дає розвивального ефекту, а отримані знання рідко використовують у житті, меха¬нічно заповнюючи пам'ять.
Внутрішня мотивація повинна переважати над зовнішньою, а на перший план повинен вийти мотив самоосвіти. Якщо переважає зовнішня мотивація, то в подальшому підвищується ризик виникнення інтелек¬туальної й емоційної дезадаптації.
Тому, враховуючи вищеназвані особливості п'я¬тикласника класному керівнику, вчителям-предметникам необхідно проявити м'якість, увагу, терпіння, пере¬живання за дитину, не допускати покарання.
    Робота з визначення адаптації дитини до нових умов навчання та виховання у середній школі дуже важлива, бо діти вступають у новий період життя, протягом якого йде становлення особистості п'ятикласника.